Як поводитися під час бойових дій:інструкція для дітей

Якщо перебуваєте в школі

• Пам’ятайте, що в школі за ваші життя та безпеку відповідають вчителі та адміністрація. Виконуйте їхні вказівки.

• Не намагайтеся самостійно та без дозволу вчителя залишити приміщення школи, щоб дістатися дому. Це може бути небезпечно.

• Якщо маєте можливість, зателефонуйте своїм рідним, щоб узгодити подальші дії.

• Якщо в районі вашої школи почався артилерійський обстріл, перечекайте його в безпечному місці під наглядом учителів.

• Домовтеся з рідними, щоб вони забрали вас додому, щойно з’явиться така можливість.

Якщо перебуваєте вдома

• Якщо на час бойових дій або обстрілів ви самі вдома, одразу зайдіть у безпечне місце та перечекайте небезпеку.

• Якщо ви живете в приватному будинку, то спустіться в підвал.

• Якщо у квартирі — заховайтеся в комірчину або ванну кімнату. Ці приміщення більш захищені та безпечні.

• Не забудьте прихопити із собою теплі речі та пляшку води. Невідомо, скільки часу доведеться чекати.

• Якщо з вами вдома молодші брати або сестри, заспокойте їх і подбайте про них. Їм також захопіть теплий одяг і пляшку води.

• Якщо маєте можливість, зателефонуйте близьким. Повідомте, що ви вдома.

• Не намагайтеся спостерігати з вікна чи балкона за перебігом подій. У жодному разі не фільмуйте обстріли на мобільний телефон, щоб потім похизуватися в соцмережах. Вас можуть сплутати з артилерійським спостерігачем або коригувальником, і наслідки можуть бути трагічні.

• Тримайтеся якомога далі від вікон. Поранення від уламків скла можуть бути не менш небезпечними, ніж від осколків.

Якщо перебуваєте надворі

• Щойно почнуться бойові дії або обстріли, знайдіть укриття, щоб перечекати небезпеку.

• Якщо маєте змогу, негайно зателефонуйте батькам і повідомте про місце свого перебування. Домовтеся, щоб вони якнайшвидше за вами приїхали.

• Не намагайтеся дійти додому самостійно.

Тривожний наплічник

Замість валізи заздалегідь зберіть тривожний наплічник. Він стане для вас додатковим захистом і дозволить звільнити руки.

До наплічника обов’язково покладіть:

• ксерокопії документів, загорнутих у файли (паспорт, свідоцтво про народження, медична картка). Оригінали документів мають зберігатися у ваших батьків;

• одяг (футболки, шкарпетки, білизна);

• невеликий запас їжі (кілька упаковок печива, дві-три шоколадки);

• воду;

• зарядне для мобільного телефона, кілька стартових пакетів мобільних операторів;

• ліхтарик і запасні батарейки до нього;

• блокнот із номерами телефонів близьких (на випадок, якщо ваш телефон вийде з ладу);

• мінімальну аптечку (дві-три медичні маски, бинт, пластир, дитячий крем, за потреби — особисті ліки);

• улюблену іграшку, якщо вона невелика.

Додаткові пояснення та поради

• Бойові дії майже ніколи не починаються неочікувано. Постійно працює військова розвідка, існують лінії оборони, є відпрацьований план контрзаходів. Якщо агресор і вирішить піти в наступ, військово-цивільна адміністрація неодмінно сповістить про це місцеве населення. За таких обставин школи найімовірніше вчасно закриють.

• Інша справа — артилерійський обстріл. Він справді може початися зненацька. Тоді варто дотримуватися порад вище.

• Під час бойових дій або обстрілів мобільний зв’язок може не працювати. У такому разі вам потрібно заздалегідь продумати різні плани дій разом з батьками.

• Головне — не панікуйте та не створюйте додаткових проблем для своїх батьків. Будьте пильними, зосередженими та завжди перебувайте в полі зору старших. Дбайте про своїх молодших братів і сестер. І пам’ятайте: ви маєте бути сильними.

Це треба знати:

Війна має свою «психологію».

Вона складається з інформаційно-психологічних атак.

Ми уже пережили всі стани діяльності психіки.

І зараз у нас виснаження.

Попередній стан — це була ейфорія, яка підкріплювалася дикою злістю до ворога і невичерпною гордістю за наші перемоги. Під час ейфорії ми по максимуму об’єдналися, згуртувалися, зарядилися бойовим духом. Ми могли не спати, не їсти і функціонувати на всю бойову готовність.

Але для мозку енергетично важко працювати в такому стані. Тому він включив для себе функцію захисту!

І ми почуваємо себе тотально виснаженими. Можуть бути ознаки депресії через постійну тривогу.

Хочу, щоб ви розуміли.

Ворог знає усі ці прийоми! Він на це й розраховує.

Щоби у стані виснаження зламати нас повністю!

Залякати. Обдурити. Знешкодити.

Наш мозок потім знову включиться в режим «готовності».

Зараз йому потрібно допомогти пережити виснаження.

✅За будь-якої нагоди спимо, навіть якщо для цього треба випити заспокійливе;

✅П’ємо воду. Обезводнений організм не може боротися зі стресом. Вода потрібніша за їжу;

✅Робимо інформаційні паузи від читання новин;

✅Виключаємо режим жалості за усим матеріальним. Ворог на це розраховує, тому нищить наші інфраструктури. Саме постійна жалість за втраченим ще більше підживлює тривогу і вирубує наш мозок.

❗️Ми усе відбудуємо. Гроші нам на це нададуть.

✅включіться в план «що я зроблю після війни». це допоможе вашому мозку працювати на ваш порятунок, а не на тихеньке самознищення;

✅Рятуйтеся гумором. Це надійний щит для мозку, щоб трохи знизити кортизол;

✅Обіймайтеся;

✅Говоріть близьким «я тебе люблю». Такі слова допомагають тримати сили.

Не вірити, не поширювати не перевірену інформацію. Нас ніхто ніколи не здасть!

Як зберегти ментальне здоров*я та оптимізм під час війни.

Йде війна.Важко концентруватися на чомусь,крім новин і переживань за рідних ,друзів і тих,хто сміливо бореться на фронті.Все це виснажує мозок-але ж цього тільки і чекає ворог.Тому не падаємо духом і зміцнюємо ментальне здоров*я.

У війни є своя психологія ,і вона складається з інформаційно-психічних атак,За цей місяць ми вже неодноразово пережили всі стани психіки.Відразу була ейфорія,підкріплена ненавистю до ворога і гордість за перемоги ЗСУ.Ми могли не спати,не їсти,функціонувати на повну бойову готовність.Потім пішов спад:тривожність через постійні обстріли,страх і депресія.Потім-знову оптимізм і ейфорія.

Мозку складно працювати в такому стані

Допоможіть йому пережити виснаження.

-Спіть при будь-якій можливості.Навіть якщо для цього потрібно випити заспокійливе.

-Пийте воду.Зневоднений організм не може боротися зі стресом.Вода потрібніша за їжу.

-Робіть інформаційні паузи від читання новин.

-Вимкніть режим жалості по всьому матеріальному.Ворог на це розраховує,тому знищує наші інфраструктури.Саме постійна жалість за втраченим ще більше підживлює тривогу і вирубає наш мозок.Ми все відбудуємо.

-Включення в план "що я зроблю після війни".Це допоможе вашому вашому мозку працювати на ваш порятунок,а не на тихе самознищення.

- Рятуйтеся гумором. Це надійний щит для мозку, щоб трохи знизити гормон стресу - кортизол. Дивіться меми в добірці dev.ua, тіктоки про вкрадені циганами танки, посмійтеся з черг в IKEA в загниваючій росії.

- Обійматеся. Говоріть близьким, як любите їх. Такі слова допомагають утримувати сили.

-Ну і найголовніше — вірте в скору перемогу і уявляйте, яку красиву країну ми потім відбудуємо. Україна продовжує впевнено відбиватися, а росія психує і вже всіма ресурсами намагається вивести вас зі спокою і холодного розуму. Не піддаємося!

Як позбутися від почуття провини?

Якщо ми сидимо в тилу, в теплі й комфорті, ми можемо відчувати почуття провини й того, що не робимо нічого корисного. За те, що гинуть мирні люди в іншому місті і за те, що солдати ЗСУ і тероборони ризикують життям, рятуючи нас.

Пам'ятаємо:

1. Зберегти своє життя і життя рідних важливо.

2. Продовжувати працювати і донатити гроші армії / волонтерам важливо.

3. ПОСТИТИ в соцмережах правду про війну, підтримувати один одного онлайн, ділитися інструкціями з виживання і контактами волонтерів — важливо.

4. Сидіти за компом і допомагати ІТ армії «дудосити» російські сайти - теж важливо.

5. У невинних смертях винні російські фашисти і їх командування, але ніяк не ви.

13-й день війни…

Стадія «шоку» поступово проходить.

Ми всі уже знаємо, що робити у випадку оголошення повітряної тривоги. У кожного з нас зібрана базова валізка/наплічник/сумка, яку ми беремо із собою переміщаючись в укриття.

Хтось перевіз дітей в максимально безпечне місце… Хтось створює таке місце вдома…Турбота про емоційний та моральний стан дітей — одне із основних завдань батьків.

1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною.

В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж.

2. Говоріть з дитиною. Багато. Постійно.

Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3. Діти потребують тактильності.

Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше.

Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри.

Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугикувати якусь мелодію.

І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12…

4. Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.

Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх - це нормально.

5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається.

Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д.

6. Спостерігайте за грою дитини.

Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити.

7. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що Ви поруч, що Ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.

Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку. Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме - нагадайте про неї. Якщо загубить - дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.

9. Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми із старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми та погладжування.

10. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб.

Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:

- можна рвати або зминати папір;

- гра в «паперові» сніжки;

- можна «боксувати» м’яку подушку;

- запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

- «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

- ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.

Пам‘ятайте: спершу киснева маска собі, потім - тим, хто поруч!

ТОП-5 професій майбутнього.wym-1636962383846

8 порад, що робити, якщо діти грають у жорстокі ігри

Якщо ви помітили, як діти грають у жорстокі ігри, під час або в результаті яких гравців б’ють чи ображають, точно не працюватимуть жорсткі заборони (“Не грайте в цю гру!”), обезцінювання (“Та що ви робите?”, “Це дурна гра й дурний фільм, у якому це показували”), ігнорування (“Якщо будеш грати в це, я з тобою не розмовлятиму”).

Дитяча й сімейна психологиня, президентка Професійної Асоціації Дитячих Аналітичних Психологів Катерина Гольцберг пояснює, що, як наслідок, дитина робитиме все те саме (гратиме в жорстокі ігри чи дивитиметься жорстокі фільми), але таємно. До того ж із бажанням помститися дорослим за заборону.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ДИТИНА ГРАЄ В ЖОРСТОКІ ІГРИ

Нещодавно протягом кількох днів у 90 країнах одночасно став популярним серіал “Гра в кальмара”. Серіал розповідає про групу людей, яким потрібні гроші і які погоджуються грати в дитячі ігри. Однак тих, хто програють, убивають.

Попри те, що фільм можна дивитися з 18 років, діти підхопили подібну гру. 5 жовтня директорка школи в Бельгії написала пост у Facebook про те, що діти грають у “Гру в кальмара” в школі й б’ють одне одного.

Катерина Гольцберг пояснює, що робити в подібних випадках:

1. Треба з’ясувати й розрізнити, чи справді небезпечна гра й що саме небезпечно в грі, у яку грають діти. Можливо, це просто гра, яку вони запозичили з фільму, але без небезпечних наслідків.

“Дорослі часто вводять беззмістовні заборони, бо не знають, що робити. Насамперед треба спокійно запитати дітей: “Що це?”, “У що ви граєте?”, “Які правила?”. Адже ігри з фільму “Гра в кальмара” – це відомі дитячі ігри. Наприклад, у першій грі “Тихіше їдеш – далі будеш” нічого жахливого немає. Інша справа – як наслідки гри інтерпретують у фільмі: програвших вбивають. Якщо діти грають і в них є потреба в результаті бити одне одного – саме це погано”, – говорить психологиня.

2. Якщо після наших досліджень дитяча гра справді виявилася жорстокою, можна застосувати правило “все, що ми не можемо заборонити, можна очолити”. Так, треба дати можливість розвиватися іграм у тому напрямі, у якому ми хотіли б.

Тоді дорослі можуть контролювати те, що відбувається: ввести свої правила, обмеження, ставлення до тих, хто програли та виграли.

Це можуть робити вчителі в школі. До того ж вони можуть додавати “покарання” й нагороди, що стосуються навчання. Наприклад, той, хто програв, писатиме зайву самостійну роботу. Тобто дорослі мають запропонувати дітям щось натомість. Так діти реалізовуватимуть свій азарт.

“Найстрашніше для дорослих – втратити контроль. Коли вони втрачають його, стає страшно й з’являється бажання забороняти. Забороняти не варто й неможливо. Тоді гра просто перейде в “підпілля”, – пояснює Катерина.

3. Якщо дорослі помітили прояви жорстокості, це треба відразу зупинити й обговорити. Мовляв, фільм – це фільм, це мистецтво. Реальність – інша, ми не хочемо, щоби хтось помер, а те, у що ви граєте, – небезпечно.

4. Треба визначити правила безпеки.

5. Можна запропонувати альтернативні ігри. Наприклад, показати, у що грали ви, коли були дітьми.

“Натомість можна пограти у “Вибивало”. У такій грі дитина реалізуватиме свою агресію, водночас це досить безпечна гра без наслідків. Загалом ігри з м’ячем дуже добре “відіграють” агресію. М’яч – це суб’єкт, який не псується від агресії, а, навпаки, покращує свої якості: летить, стрибає. Також підходять настільний теніс і баскетбол”.

Тож якщо вчитель помічає за дітьми жорстокі ігри, він може поділитися ситуацією з учителем фізкультури й запропонувати пограти в альтернативні ігри з ними.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО ЖОРСТОКІ ФІЛЬМИ ВМИТЬ СТАЮТЬ ПОПУЛЯРНИМИ

Психологиня пояснює, що неможливо вберегти дітей від контенту, що вмить стає популярним і про який говорять усі. Так чи інакше вони захочуть “торкнутися” його, інакше відчуватимуть себе білими воронами.

Дорослі мають обговорювати з дітьми вікові обмеження. Мовляв, бачиш, тут стоїть знак “16+”, отже – таке кіно можуть дивитися люди від 16 років.

Утім, ми маємо сказати: “Якщо ти дуже хочеш це подивитися, давай подивимося разом”.

“Це – про співпрацю, можливість домовлятися з дітьми. Діти з величезним задоволенням дивляться фільми разом зі своїми батьками. Однак, на жаль, вони їм дуже рідко пропонують робити це разом. І тому вони знаходять, з ким їх дивитися”, – каже Катерина Гольцберг.

Натомість, якщо ви дивитеся фільм чи серіал разом, є можливість обговорити, що це, чому так трапилося, дії героїв і їхні почуття, мотиви, морально-етичні моменти, чому люди це роблять, які цілі.

“Припустимо, головний герой у “Грі в кальмара” має допомогти мамі, тоді можна поговорити з дитиною про те, що було б, якби його таки вбили, як почувала б себе мама. А багато людей програли – і в них також залишилися матері. Таке кіно – це привід обговорювати такі речі з дітьми, а не протистояти, мовляв, не дивися це”.

Звісно, каже Катерина, питання до тих, хто виставляють такі фільми у вільний доступ, адже так вони стають доступними дітям. Утім, у сучасному світі складно вибудувати жорсткі обмеження.

Тобто, якщо ви бачите, що фільм чи будь-який інший творчий продукт нашумів у світі, він жорстокий чи має інші суперечливі питання, треба розуміти, що дітей точно тягнутиме його переглянути. Тому краще випередити наслідки: подивитися цей фільм, гру, відео чи інший продукт разом із дитиною.

У старшому віці діти не завжди хочуть дивитися фільми чи відео з дорослими. Наприклад, серіал “Сексуальна освіта” дуже незручно дивитися з батьками. Тоді треба подивитися фільм, відео чи серіал окремо. А потім обговорити те, що хвилює підлітка. Обговорювати фільм із дитиною треба, маючи розуміння, що там було.

ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ ЖОРСТОКІСТЬ І ПРО ЩО ЦЕ ГОВОРИТЬ

Психологиня пояснює, що від жорстокої гри відмовлятимуться діти, якщо вони менш азартні чи їх це лякає. Але не можна проводити пряму кореляцію між тим, що діти погоджуватимуться на жорстокі ігри, і що в них відбувається вдома. Тим не менше, діти, у яких удома переважають жорстокі й насильницькі методи виховання, швидше включаються в такі ігри, не дивляться на думку дорослих і авторитет.

До того ж у дітей із сімей, де їх б’ють і де є булінг, більше шансів стати й жертвою, й агресором. Так, ігри накладаються на сімейну ситуацію, у якій уже є насилля.

“Тут важливий психотип людини і її схильність грати в більш жорстокі ігри. Звісно, це може перетворити людину на насильника, а може й не перетворити. Можливо, вона “відіграє” цю свою потребу бути жорстокою.

Натомість багато залежить від подальших кроків. Куди це приведе? Якщо це маленька дитина й ми схвалюємо насилля, наприклад, б’ючи її у відповідь, то це може перетворитися на травму. Якщо ми “гасимо” насилля, намагаючись запропонувати нормальні методи відігравання агресії, то нічого страшного, найімовірніше, не буде – просто це треба тримати під контролем”, – каже Катерина Гольцберг.

Вона розповідає, як іноді схильність до жорстокості виливається в серйозні наслідки. Наприклад, в агресію, спрямовану на себе, у ризиковані дії, на кшталт руфінгу (коли діти стрибають дахами) і зацепінгу (ходять дахами потягів) або в селф-харм (ріжуть собі шкіру, залишаючи шрами), який нині дуже популярний серед дівчат.

Дорослі мають відслідковувати ці дії. У такому випадку Катерина радить вести дитину до психолога й розбиратися. Адже причини поведінки можуть бути дуже різні. Наприклад, депресія.

Булінг: причини явища та його профілактика в школі

Насильницькі дії шкодять фізичному та психічному здоров’ю трьох сторін процесу: жертв, нападників і свідків. Метою булінгу є не лише вплив на жертву, а й формування відповідної моделі поведінки: ніби насильство є ефективним для досягнення успіху в житті, здобуття авторитету.

За результатами всеукраїнського дослідження ЮНІСЕФ, 67 % дітей стикалися з випадками булінгу у віці 11–17 років. А 44 % школярів-спостерігачів ігнорували булінг, тому що їм було страшно за себе.

Історія виникнення та зміст поняття

Поняття «булінг» походить від дієслова «to bully», що перекладається як «залякування, цькування». Кембриджський словник англійської мови це дієслово тлумачить так: «ображати, залякувати когось, хто є меншим чи менш впливовим»; «примушувати іншу особу до небажаних дій».

Келіл Дьюкс – автор перших публікацій про це явище, він писав про шкільне цькування ще 1905 року. Однак ґрунтовніше поняття булінгу вивчали пізніше зарубіжні та вітчизняні науковці.

Дан Ольвеус у 1978 році. ввів поняття «булінг» до наукового обігу. Він провів власні дослідження агресивності дітей, зокрема спостерігав за «хлопчиками для биття» та «шкільними хуліганами». Науковець вважав, що роль жертви чи агресора залежить не від групових явищ, а від індивідуальних особливостей дитини. До того ж певні негативні обставини соціального оточення стимулюють дитячу агресивність. Дослідник говорив про трикомпонентність явища булінгу: 1) систематичність/повторюваність дій; 2) агресивність; 3) дисбаланс сил.

Ігор Кон тлумачив булінг як залякування, жорстоке поводження, фізичний та/або психологічний терор стосовно дитини його однолітками.

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, наголошує: «Булінг є фактично зменшеною копією терористичного акту. З одного боку, переслідувач пресує жертву; з іншого – він дає сигнал усім свідкам, усьому класу про те, що він тут головний». «Крайніми проявами булінгу є формування людиноненависницьких мотивів», – зазначає дослідник.

Поняття булінгу за українським законодавством

В Україні кардинальні зміни стосовно булінгу відбулись у 2018 році – це явище було закріплено законодавчо, а з 19 січня 2019 року закон набув чинності.

Закон України«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)» розширює поняття булінгу, що визначається діями або бездіяльністю всіх учасників освітнього процесу. Тобто коло суб’єктів розширено: не лише дошкільнята, учні, школярі, а й студенти закладів професійно-технічної й вищої освіти, педагоги дитсадків, шкіл, закладів вищої освіти та всі учасники освітнього процесу й батьки. Закон включає в поняття булінгу випадки економічного та сексуального насильства, насильство із застосуванням засобів електронних комунікацій. Булінгом є також насилля проти неповнолітніх чи малолітніх осіб або насилля, вчинене ними стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого завдано шкоди психічному здоров’ю, а в деяких випадках аж фізичному.

Зміни щодо протидії булінгу внесені в Закон«Про освіту», де визначено права та обов’язки всіх учасників освітнього процесу, та вКодекс Українипро адміністративні правопорушення. Останній регулює адміністративну відповідальність учасників булінгу у вигляді штрафів та виправних робіт.

Чому булінг – це не просто сварка?

ЮНІСЕФ визначає булінг як небажану, агресивну поведінку школярів із метою залякування, демонстрації сили, приниження.

Ось деякіознаки булінгу, які відрізняють його від звичайної сварки чи конфлікту:

· завжди є три сторони учасників: агресор, жертва та спостерігач;

· може виникати неочікувано, коли дитина опиняється в ситуації переслідування або сама приєднується до агресора;

· негативно впливає на фізичне та психічне здоров’я всіх учасників;

· супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву дражнять, шантажують, б’ють, залякують, висміюють, псують речі, принижують, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію/фото в соціальних мережах;

· якщо відбувся одного разу, може повторюватися знову й знову; дитині важко протистояти булінгу самотужки;

· у кривдника немає розкаяння, дії булінгу усвідомлені.

Причини та види булінгу

Причини появи цькування дослідники об’єднують у чотири групи.

1. Особистісні причини, тобто індивідуальність фізичного, психічного, інтелектуального розвитку дитини, її зовнішність, стан здоров’я, національність та ін. можуть викликати цькування щодо неї. Будь-яка «інакшість» може бути висміяна оточенням.

Причиною булінгу часто стають розлади або порушення в розвитку дитини. Наприклад, діти з психологічними особливостями: розладами поведінки, біполярним розладом, посттравматичним стресовим розладом, синдромом гіперактивності тощо – нерідко є ініціаторами булінгу через спровоковану цим агресивну поведінку.

Часто діти можуть цькувати через те, що бажають самоствердитись і завоювати авторитет в очах колективу однокласників, аби їх боялися та поважали. Булять і через заздрість успішнішим одноліткам, і через крутіші речі, одяг, гаджети тощо.

2. Сімейні причини, наприклад, коли не налагоджено близькі стосунки, немає належної комунікації між батьками та дитиною, не приділяють їй уваги, і тому вона не може поділитися своїми проблемами.

Є випадки, коли авторитарний стиль батьківського спілкування вдома школярі переносять у колектив. Батьки занадто контролюють, кричать через оцінки, часто сварять та не дають відпочити тощо. Гіперопіка дитини позбавляє її можливості самостійно налагоджувати спілкування, розв’язувати проблеми. Якщо вдома є насильство, то дитина копіює поведінку дорослих і може сама стати кривдником або жертвою.

3. Чинники середовища.Серед них виділяють:

· ігнорування проблем закладом освіти (невизнання випадків булінгу провокує в дітей сприйняття, що це норма, або почуття безкарності);

· якщо вчитель виокремлює когось із учнів (позитивний чи негативний взірець викликає суперництво, що переростає в булінг цього учня);

· авторитарний стиль навчання провокує низьку самооцінку, агресивність, психологічний самозахист школярів; коли замість одного карають увесь клас, то це підсилює агресивну поведінку дітей;

· відсутність контролю педагогічним персоналом під час перерв, у їдальні, роздягальні тощо;

· сексуальні стосунки серед учнів/учениць стають підставою для цькування.

4.Соціальні причини –людська нерівність, нетолерантність суспільства, культурні норми, суспільні стереотипи, неконтрольований інформаційний простір (інтернет, ЗМІ, ігри, фільми тощо), що впливають на свідомість та хитку психіку неповнолітніх.

Учні та вчителі можуть допускати дискримінацію у взаємних стосунках. Булінг часто відбувається через сексуальну орієнтацію. Соціально-економічна нерівність – розповсюджена причина цькування (діти зі забезпечених сімей ставляться зневажливо до дітей із малозабезпечених і навпаки, якщо їх більше в колективі; представники етнічних меншин, мігранти піддаються цькуванню). Жорстокість та насильство нерідко демонструють через сучасні медіа, і діти мають доступ до перегляду таких сцен. Вони імітують побачене в реальному житті, проявляють агресію до інших осіб, тварин, навколишнього середовища.

Види булінгу:

· психологічний (нанесення психологічної травми: образи, погрози, залякування, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, маніпуляції, шантаж);

· фізичний (стусани, удари, штовхання, зачіпання, ляпаси, підніжки, тілесні ушкодження);

· економічний (крадіжки, пошкодження речей та одягу, вимагання грошей або їжі чи інших предметів, примушення вкрасти);

· сексуальний (непристойні рухи, погляди, жести, прізвиська, поширення образливих чуток, знімання та розповсюдження відео з переодяганням, сексуальні жарти й погрози);

· кібербулінг (цькування та приниження за допомогою електронних пристроїв, зокрема мобільних телефонів, інтернету).

Профілактика булінгу

Вирішальна роль у боротьбі з булінгом у закладах освіти належить учителям, яких мають підтримувати керівництво закладу, батьки, представники місцевих органів влади та громадських організацій. Запорука протидії цькуванню – розуміння всією шкільною спільнотою того, що насильство, дискримінація та нетерпимість є неприйнятними.

Найкращою профілактикою булінгу буде така організація роботи, щоб налагодити довірливі стосунки між учнями / ученицями та в їхніх взаєминах із педагогами.

Метод «Розстановка сил»

Аби запобігати конфліктам, учитель має виявити, чи є діти, яких ігнорують однокласники, із якими не хочуть із спілкуватися та котрих булять. Для цього можна провести невелике анонімне опитування. Суть методу полягає в тому, щоб кожен учень виписав на папері прізвища чотирьох дітей, з якими хотів би сидіти поруч, плюс прізвище свого найкращого друга.

Аналіз результатів опитування покаже, із ким з учнів не хочуть спілкуватися (бо жоден його не записав), хто є агресором, хто жертвою, а хто неформальний (загальновизнаний) лідер.

Метод «Гарячий стілець»

Учитель сідає на стілець, а діти запитують особисту інформацію. Чим більше вони знатимуть, тим більше довірятимуть. Або вчитель та учні по черзі сідають на стілець та продовжують певну фразу, наприклад, «Мене дратує …», «Я злюся, тому що …».

Регулярні дні учнівського самоврядування

Зміна ролей дає змогу зрозуміти одне одних, поставити себе на місце іншого. Діти готуються до уроків, виконують обов’язки вчителів, адміністрації та педагогічного колективу, такий досвід допомагає зрозуміти, наскільки важкою є ця робота.

Метод «Скринька довіри»

Анонімні скриньки, окремі для школярів та вчителів, котрі дадуть змогу вільно висловитися, приміром, що подобається, що хотілося б змінитита ін.

Позакласні заходи

Участь дітей, учителів і батьків у спортивних змаганнях, спільних поїздках, спілкування в неформальному середовищі тощо.

Колективні конкурси та вправи

Можна провести конкурс «Чим ми схожі» – знайти спільні риси між учнями, зробити колаж із малюнків, де буде використано всі роботи однокласників, а також взяти участь у спільній виставці, зняти всім класом фільм на задану тему під керівництвом психолога тощо. Заохочення дітей робити те, що вони люблять, підвищує довіру, допомагає здружитися та попереджає цькування.

Поради з безпеки в Інтернеті для дітей

Розуміння всіх загроз, які є в Інтернеті, змушують батьків хвилюватися. Розглянемо кілька порад, які дозволять запобігти небезпеці, яка криється в Інтернеті.

1. Вимкніть зайві функції на мобільному телефоні дитини. Це попередить можливі випадки кібербулінгу.

2. Тримайте мобільні телефони у кімнатах, де постійно хтось буває. Коли дитина думає, що за нею хтось спостерігає або може побачити екран її телефону, вона менш схильна здійснювати небезпечні дії в Інтернеті.

3. Навчіть дитину правильної онлайн-поведінки. Починайте якомога раніше – це допоможе сформувати правильні звички.

4. Обмежуйте час, який дитина проводить за електронними пристроями. Педіатри й дитячі психологи не рекомендують давати доступ до гаджетів дітям до двох років. Дошкільнята і молодші школярі повинні використовувати гаджети тільки під наглядом батьків.

5. Будьте в курсі нових інтернет-тенденцій. Постарайтеся розібратися в нових соціальних мережах і визначте, чим вони можуть бути небезпечні для дітей.

6. Слідкуйте за дитиною в соціальних мережах. Іноді просто присутність батьків змушує дитину поводитися обережніше у соціальних мережах.

7. Поясніть дитині, що розголошувати в Інтернеті особисту інформацію небезпечно. Анонімність в Інтернеті – це ілюзія, і все, що дитина публікує або пересилає іншим людям, може бути оприлюднено.

8. Слідкуйте за тим, щоб дитина дотримувалась вікових обмежень, які встановлюються для окремих сайтів. Такі обмеження спрямовані на те, щоб дитина не переглядала неприйнятний контент, тому їх варто сприймати серйозно.

9. Використовуйте спеціальні програми, щоб блокувати сайти, якщо не хочете, щоб дитина мала до них доступ.

10. Домовтеся з дитиною. Чітко поясніть їй свої очікування і наслідки, які її чекають за порушення правил. Такий договір вимагає зобов'язань і з вашого боку – дотримуйтеся їх.

Безпека - понад усе

Насильство в сім'ї - важлива соціальна проблема

Домашнє насильство: що робити і куди скаржитись? Покрокова інструкція

ОЗНАКИ ТОГО, ЩО ПРОТИ ВАС ВЧИНЯЮТЬ НАСИЛЬСТВО

Зазвичай люди, які зазнають домашнього насильства, не розуміють, що зіткнулись із ним. У суспільстві існує думка, що насильством слід вважати лише фізичні вияви агресії.

Проте експерти говорять про його наступні різновиди.

Психологічне насильствоможе проявлятись у тому, що людина принижує та маніпулює вами, зневажає та ігнорує ваші бажання, думки, почуття. До цього виду насилля також відносять переслідування, постійний контроль з боку кривдника, погрози. Якщо вас ігнорують чи дискримінують через ваші переконання, віросповідання, національну, расову належність чи походження, шантажують – все це є одним із проявів психологічного насильства.

Коли вас обмежують у доступі до грошей чи забороняють використовувати ваші кошти так, як ви вважаєте за потрібне, це можна вважатиекономічним насильством.До нього також слід віднести пошкодження вашого майна, перешкоджання в доступі до їжі, житла, майна, обмеження в можливості працевлаштування чи навчання, змушення до жебрацтва та шантажування.

Якщо вас ґвалтують або примушують до небажаних сексуальних контактів, то це прикладсексуального насильства.Примус до сексу з іншими людьми, збочених форм сексуальних стосунків, до роботи у порноіндустрії чи секс-бізнесі, до вагітності чи аборту також вважаються виявом сексуального насильства.

Фізичне насильствопроявляється в побиттях, обмеженні вашої свободи, коли вас не випускають із власного дому або, навпаки, не впускають туди. Насильством слід вважати змушення до вживання алкоголю чи наркотиків. Погрози вбити чи навмисно створити ситуацію, яка може загрожувати вашому життю та безпеці, примусове переміщення в межах держави або за кордон, позбавлення їжі, сну чи відпочинку експерти також називають виявами домашнього насильства.

Пам’ятайте, що не слід чекати поки словесні погрози переростуть у фізичне насильство.

Ви можете убезпечити себе ще до фізичних проявів та розпізнати агресора/ку.Сигналомдля васможуть слугувати: спроби задушити вас, вчинення невдалих спроб суїциду (як один з різновидів маніпуляції), вбивство домашніх тварин, насильство щодо дітей.

Також слід бути обережними з тими, хто мав досвід застосування зброї проти інших та наразі має доступ до будь-якого виду зброї, а також з тими, хто ґвалтував когось або має потребу завдавати біль та ображати інших.

ЯК БЕЗПЕЧНО ПІТИ ВІД ЛЮДИНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЄ НАСИЛЬСТВО

Якщо ви зазнали будь-якого з видів насильства або розумієте, що існує загроза його скоєння, пам’ятайте, що найголовніше правило –НЕ МОВЧАТИ!

Розкажіть друзям, знайомим, сусідам або родичам про такі факти. Попередьте їх про можливу небезпеку та попросіть звернутися до поліції в разі необхідності. Тримайте постійний контакт із довіреною особою, щоб вона знала, чи все у вас гаразд.

Якщо у вас не має можливості розповісти про насильство знайомим, тови завжди можете звернутися на гарячу лінію0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер) з будь-якого телефону по всій території України. Лінія є безкоштовною, анонімною та конфіденційною. Тут вам порадять, що робити у вашій конкретній ситуації в конкретний момент. Якщо насильство відбувається безпосередньо в момент дзвінка, вас одразу перемкнуть на поліцію.

У деяких містах України можна також зателефонувати домобільної бригади соціально-психологічної допомоги. Їхні контактитут.

Існують й інші телефони допомоги, куди ви можете подзвонити. Але пам’ятайте:якщо ви шукаєте подібну інформацію вдома, топісля цього слід видалити історію переглядів у інтернеті.

Продумайте свій план дій: підготуєте сумку з необхідними речами, документами (паспорт, свідоцтво про народження дітей, свідоцтво про право власності на майно), грошима, ювелірними виробами, які можна продати в разі необхідності, ліками. Вивчіть на пам'ять телефони відповідних служб та ваших довірених осіб на випадок, якщо ви залишитесь без свого телефона.

Спробуйте знайти місце, де б ви могли сховатись. Пам’ятайте, щоголовне правило надійної схованки– це таємність. Людина, яка здійснює домашнє насильство, не повинна знайти вас там, а знайомі, які зголосилися допомогти, повинні мати змогу захистити вас.

Перед тим як піти від людини, що завдає вам шкоди, слідвидалити все електронне листування, історію переглядів в інтернеті та знищити будь-які паперові нотатки, які можуть допомогти знайти вас.

Також потрібно поскаржитись на домашнє насильство в поліцію.Можна зателефонувати на 102 або залишити заяву у дільничного офіцера.

Якщо тривалий час проти вас здійснювалося фізичне насильство, необхідно зняти побиття. На судмедекспертизу вас може направити дільничний офіцер або інший співробітник поліції районного відділення, до якого ви звернетесь із заявою про насильство.

Письмова заява подається на ім’я начальника державного правоохоронного органу. В ній коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви. Письмова заява може бутинадіслана як цінний лист із повідомленням про доставкучи подана особисто, але обов’язково на копії, яку ви залишаєте у себе, повинен стояти вхідний номер та дата отримання вашої заяви правоохоронним органом.

Після того як поліція оформить ваші документи, вас можуть прихистити у притулку, які вже зараз є майже в кожному місті, а згодом їхня кількість має зрости, як це передбачено новим законодавством із протидії насильству.

Якщо насильство відбувалосяу присутності дітей або щодо них, у тому числі якщо це психологічне насильство, а саме образи, приниження, погрози, звинувачення тощо, напишіть заяву дослужби у справах дітей.

Ви маєте право не давати кривдникові бачитися та спілкуватися з дітьми, поки рішенням суду не буде визначено способу його участі у вихованні дітей та призначено дні, години та визначено умови побачень. Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України, суд має право вирішити, що побачення з дітьми може відбуватися лише в присутності третіх осіб, зокрема психолога, соціального працівника тощо.

За новим законом потерпілі від насильства можуть отриматибезкоштовну юридичну допомогу в Центрах безоплатної правової допомоги. Зокрема, юристи можуть допомогти із розлученням та захистом майнових прав.

ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НАСИЛЛЯ ВІДБУВАЄТЬСЯ РАПТОВО

Не завжди вдається уникнути насильства, а тому слід підготувати себе до того,що в один момент вам доведеться екстрено виходити з кризової ситуації.

Перше, що слід пам’ятати, –не варто відповідати агресією на агресію. Особливо цього не слід робити з людиною, яка перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

Спробуйте повідомити про ситуацію знайомим, друзям, родичам. Якщо у васє можливість викликати поліцію – зробіть це!Коли правоохоронці прибудуть на місце, то чітко поясніть їм що сталося та напишіть заяву. Якщо у васє тілесні ушкодження, то зафіксуйте їх. Висновки лікарів можуть стати одним з доказів на суді.

Поліція, приїхавши на виклик, за наявності для цього підстав, може застосувати до кривдника терміновий заборонний припис. Терміновий заборонний припис стосовно кривдника виноситься кривднику уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення.

Припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівника уповноваженого підрозділу поліції за результатами оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про винесення припису пріоритет надається безпеці постраждалої особи. Зазначена вимога поширюється також на місце спільного проживання (перебування) постраждалої особи та кривдника незалежно від їхніх майнових прав на відповідне житлове приміщення.

Припис може містити такі заходи:зобов'язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

У разі вчинення щодо вас сексуального насильства зателефонуйте на 102 і повідомте про зґвалтування. Важливо, щоб ви дочекалися поліції, не милися та нічого не рухали у квартирі до моменту прибуття поліції, оскільки необхідно буде пройти медичну експертизу.

Протидія торгівлі людьми

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про протидію торгівлі людьми»

Торгівля людьми– здійснення незаконної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що відповідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином.

Міфи про торгівлю людьми:

Торгівля людьми —це проституція.
Це лише один з видів та способів експлуатації людей. Сучасне рабство може використовувати людину для роботи на будівництві, на шкідливому виробництві, навіть як донорів органів.

Торгують лише молодими жінками.
Проблема торгівлі людьми стосується не лише молодих жінок. Дорослих чоловіків і хлопчиків-підлітків використовують на примусових роботах, а літніх та молодих жінок примушують виконувати господарську роботу. Є випадки, коли жебрацтвом змушували займатися навіть трьохлітніх дітей.

Мої друзі не можуть мене продати.

Вербувальники найчастіше знайомі вам люди. Ті, яким ви довіряєте.

Людьми торгують лише за кордоном, але не в моїй країні.
Випадки торгівлі людьми трапляються не лише за кордоном, а й в Україні. Людей обманом намовляють погодитися піти на нову роботу, а все закінчується рабством.

Поїздка за кордон цілком безпечна.
Виїжджаючи за кордон для роботи, навчання або як турист, ви наражаєте себе на небезпеку, якщо не володієте повною і точною інформацією. Перед від’їздом дізнайтеся більше про правила та закони країни призначення, де можна отримати інформацію і допомогу, з ким у місці вашого перебування можна зв’язатися в разі необхідності. Зробіть копії документів.

Зі мною такого ніколи не трапиться.
Жертвою торгівлі людьми може стати будь-хто. Торгівці винаходять все хитріші й хитріші способи обману, на які піддаються навіть розумні й освічені люди. Ніхто не застрахований від цієї загрози. ЇЇ можна уникнути тільки знаючи про цей ризик і знаючи, як себе захистити.

Жертвам торгівлі людьми ніхто не допомагає.
Жертви торгівлі людьми можуть розраховувати на допомогу в психологічній реабілітації та початку нового життя вдома. МОМ, державні органи та партнерські громадські організації надають безкоштовну та анонімну медичну, психологічну та юридичну допомогу, проводять професійне навчання, допомагають сім’ям постраждалих тощо.

Той, кого продали в рабство, завжди може повернутися.
Жертви торгівлі людьми позбавлені фізичної свободи, в них віднімають особисті документи, їхнім сім’ям погрожують. Жінок і дівчат, яких змушують займатися проституцією, шантажують погрозами розповісти про це близьким або друзям. Діти, продані в рабство, знаходяться в повній залежності від тих, хто їх експлуатує. Торгівці також користуються тим, що їхні жертви бояться кримінального переслідування і депортації в разі спроби звернутися по допомогу. Вирватися з цих тенет та повернутися додому вдається не кожному.

Куди звернутися за допомогою

Національна гаряча лінія:

0800505501-лінія з протидії торгівлі людьми в Україні(зі стаціонарних),527-з мобільних.

Рекомендації психолога про поведінку під час карантину

1.Критичне мислення.Усвідомити, що є речі, на які я не можу впливати, не можу змінити. Зрозуміти, що лежить в «полі мого впливу» (зупинити коронавірус я не можу, але можу дотримуватись гігієни та самоізолюватись).Для того, щоб не ставати рознощиком емоційного зараження – не репостити і не поширювати в родині неперевірену інформацію. Утримуватися від непродуманих коментарів, фото і відео, які можуть згубно впливати на людей з менш критичним мисленням.

2.Інформаційна гігієна.Постійне занурення у стрічку новин лише підвищить тривогу.Обрати два – три джерела інформації, яким довіряєте, і обов’язково аналізувати отримані дані. Тримати баланс між емоційністю та раціональністю.Не проводити в інформаційному потоці більше 1 години на день. Дивитися новини 1 або 2 рази на день.Виділяти для цього окремий конкретний час (наприклад, кожен день з 15:00 до 16:00). Краще не робити це зранку, перед сном і на голодний шлунок.

3.Створення щоденного ритуалу(для когось – кава в певний час / заняття з йоги / онлайн відвідування музею чи опери).

4.Позитивні емоції.Підходитьвсе, що покращує настрій. За допомогою мобільних гаджетів, соціальних мереж зранку ділитися один з одним життєстверджуючими відео: фрагментами класичної музики, відео тварин, тощо. Тільки це не повинно перетворитися в «масовий забіг»: наприклад, тільки з 9 до 10 ранку «створюємо настрій».

5.Перенаправити тривогу.Зайнятись корисним або тим, що приносить задоволення. Читання, медитація, малювання, спорт, handmade. Навчатися новому (курси онлайн).Розписати і заповнити весь свій час таким чином, щоб все мало сенс, оскільки байдикування є живильним середовищем для виникнення панічних фантазій.

6.Спілкуватися з близькими, родичами, знайомими які знаходяться на відстані (дистанційна підтримка в месенджерах і відеозв’язок).

7.Оптимізувати закритий простір.Ситуації «закритого простору», коли вся сім’я перебуває вдома більше часу, ніж раніше (на вихідних) є дещо незвичною. Відповідно виникає необхідність по новому вибудовувати і стосунки, і спілкування, і побут тощо:

-вміти говорити(необхідно висловлювати побоювання, які виникають: проблеми з бізнесом, проблеми зі здоров’ям, скорочення все що турбує. Не треба боятись почуттів. Адже, боятися, відчувати безсилля – це нормально. «Відключити почуття» означає перестати бути в контакті з собою. А це значить, що колись почуття «вибухнуть» і їхня сила буде деструктивною. «Дозвіл» на негативні емоції знижує напругу;

-побут(перерозподілити «соціальні» ролі у побуті, у всіх членів родини мають бути певні обов’язки по дому);

-робочий графік, який структурує день(розуміти, що протягом дня у нас має бути час на роботу, побут, відпочинок, спілкування і навчання з дітьми, фізичні вправи тощо).

8.Саморегуляція.Керувати власним психоемоційним станом, наприклад за допомогою таких прийомів:

- «Природні» прийоми (гумор, думки про щось хороше і приємне (наприклад, що зробимо, коли карантин завершиться), різні рухи типу потягування, розслаблення м’язів, перегляд фотографій);

- Самонакази – короткі розпорядження, які людини дає сама собі, застосовуються, коли треба себе поводити відповідним чином, але є певні труднощі з організацією власної поведінки (наприклад: «Заспокойся!» або «Не піддавайся на провокацію!» тощо).

- Вправи для м’язової релаксації, різноманітні дихальні вправи тощо. Наприклад, так зване «дихання по квадрату»: на 1,2,3,4 вдихаємо повітря, на 1,2,3,4 затримуємо дихання, на 1,2,3,4 видихаємо і знову на 1,2,3,4 затримуємо дихання. Якщо виконувати цю вправу кілька хвилин – хвилювання знижується.

9.Сон.Повноцінний відпочинок вночі. Відкладати гаджети за 1 годину перед сном.